Відомий український психолог Олена Шершньова активно розвиває сторінку в соціальній мережі. І мікроблозі експерт часто ділиться з підписниками корисними порадами. Так, в новій публікації Олена розповіла, чому насправді ми виправдовуємося.
Коли ми виправдовуємося, то думаємо, що робимо це через нашу чемності та ввічливості. Насправді ж під час виправдань ми:
СТАЄМО В ПОЗИЦІЮ «Я - МІНУС, ТИ - ПЛЮС». Це про дитячу роль і невпевненість. Ми звітуємо перед опонентом, як першокласник перед суворим вчителем. Хоча маємо повне право зберігати самоповагу і спілкуватися на рівних.
ПЕРЕКЛАДАЄМО ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ. Наче і не ми зірвали дедлайн, а зламаний комп'ютер. І на друга не ми нагримали, а ретроградний Меркурій. Небажання брати на себе відповідальність за власне життя і власні вчинки змушує шукати купу відмовок і пояснень.
ДОЗВОЛЯЄМО ПОРУШУВАТИ КОРДОНИ. Левова частка виправдань - це особиста інформація, якою ми не зобов'язані ні з ким ділитися. Коли ж особисті кордони розмиті, то можна і не зчутися, як оточуючі опиняться там, де їм зовсім не місце.
СТАРАЄМОСЯ ЗДАТИСЯ КРАЩИМИ. Це про неприйняття себе. Інколи ми шукаємо десятки пояснень ситуації, аби приховати від оточуючих, а іноді і від самих себе, якусь власну рису.
НІВЕЛЮЄМО КОМПЛІМЕНТИ. Виправдання після компліменту ніби промовляє: «Я не люблю себе! І не заслуговую на похвалу! Зараз поясню, чому...» Натомість можна просто посміхнутися та подякувати.
ВТОМЛЮЄМО НАВКОЛИШНІХ НЕПОТРІБНИМИ ПОДРОБИЦЯМИ. Якщо історія дійсно кумедна - можна й виправдатися. Правда, це навряд чи вийде, адже виправдання - апріорі нудні. Тож краще не витрачати свій та чужий час на непотрібні й нецікаві подробиці.
