Фраза "скидаємось на фонд класу" для багатьох українських батьків давно звучить як щось неминуче. Але тут є нюанс, і дуже серйозний: у більшості випадків такі збори — не традиція і не необхідність, а пряме порушення закону. Просто про це не всі говорять уголос.
Державні та комунальні школи не мають права вимагати гроші з батьків у будь-якій формі. Ні "фонд класу", ні "фонд школи", ні внески "на розвиток", "на потреби закладу" чи будь-які інші регулярні платежі не можуть бути обов’язковими. Якщо гроші збирають системно й подають це як умову нормального навчання дитини — це вже не благодійність, а незаконний тиск.
Часто такі вимоги йдуть не напряму, а через натяки: мовляв, без внеску буде складно брати участь у заходах, поїздках або «жити в колективі». Важливо знати: ні адміністрація школи, ні класний керівник, ні батьківський комітет не мають права на подібні маніпуляції. Це порушення прав дитини.
Конституція України чітко гарантує безоплатну повну загальну середню освіту. Зарплати вчителів, утримання будівель, базове забезпечення навчального процесу фінансуються з державного та місцевих бюджетів. Благодійні внески можливі лише тоді, коли кожен із батьків самостійно і добровільно вирішує допомогти — без списків, тиску та "незручних" запитань.
Ремонт класів, заміна вікон, дверей, парт, підлоги, освітлення чи меблів — це не зона відповідальності батьків. Поточні й капітальні ремонти мають оплачуватися коштом держави або місцевої влади. Так, батьки можуть допомогти, але лише за власним бажанням, а не за замовчуванням.
Те саме стосується й «побутових» витрат. Підручники, навчальні матеріали, базове забезпечення освітнього процесу має надавати держава. Вимоги купувати миючі засоби, туалетний папір, серветки, ганчірки чи канцтовари для загального користування — не обов’язок батьків, а знову ж таки добровільна допомога, якщо хтось цього хоче.
Окрема тема — перекази на рахунки благодійних фондів чи громадських організацій "для підтримки школи". Тут варто бути особливо уважними. Державні та комунальні школи не мають права створювати такі структури самостійно, а переказ коштів на сторонні рахунки не гарантує, що гроші дійдуть саме до класу чи школи. Частина з них може піти на адміністративні витрати фонду — і це вже не освітній процес.
Так само незаконними є «вступні» внески, плата за зарахування дитини, щорічні або семестрові збори, якщо їх подають як обов’язкову умову навчання. Освіта не може залежати від товщини гаманця батьків. А тиск, приниження чи виділення дитини через відмову платити — це вже ознаки дискримінації.
